Першу Божественну Літургію у цьому величному храмі відслужили якраз на престольне свято 21 листопада 1943 року. Так прагнули віруючі люди мати духовну обитель, що і в роки Другої світової війни в міру можливостей тривало будівництво храму.
Він завжди був духовним центром не тільки Рожищ, а всієї округи. Тому і богоборча влада його не змогла закрити, адже на молитву сюди сходилися люди з Копачівки, Ольганівки, Дубищ, Носачевич, Рудні, Кременця, Єлізаветина, Топільного… Тепер у селах є свої церквиці, але на престольне свято у Рожище традиційно з’їжджається дуже багато паломників, сходиться чи не все містечко.
Перед початком Богослужіння у натовпі довелося почути розмову, що варто стати зручніше, «бо буде стільки людей, що гудзики пообривають». Гудзики, певно, не обривали, але навіть дуже просторий рожищенський храм, у якому може вміститися добра тисяча людей, під час цього Богослужіння не зміг вмістити усіх бажаючих почути слово правлячого архієрея, адже святкове Богослужіння очолював керуючий Волинською єпархією УПЦ єпископ Волинський і Луцький Нафанаїл. Йому співслужили голова єпархіального інформаційно-просвітницького віділу протоієрей Валентин Марчук, настоятель Свято-Михайлівського храму благочинний Рожищенського округу протоієрей Петро Іваничко, помічники правлячого архієрея ієромонахи Афанасій і Паїсій, священики з благочиння та приїжджі. Під час Літургії владика Нафанаїл та священики помолилися і за загиблих на Майдані (цього дня Україна відзначає річницю Революції гідності) та загиблих за територіальну цілісність України. За Богослужінням нахненно співали два церковні хори. Хочеться відзначити приїжджим людям і прекрасні розписи у цьому храмі, композиції з білосніжних квітів, викладену квітами територію навколо храму і так само з квітів слова «Ласкаво просимо», якими за ворітьми зустрічали архієрея, – усе це додавало емоційності, душевності під час молитви.
Звертаючись з пастирським словом до вірних Української Православної Церкви у Рожищі єпископ Волинський і Луцький Нафанаїл відзначив, що свято Собору Архістратига Михайла та всіх небесних безтілесних сил вшановує Небесне воїнство. Вшановує ангелів, які супроводжують людину і її безсмертну душу весь час. Ангели оберігають нас у небезпеці, відвертають від гріха, заохочують для добрих вчинків, є нашими захисниками перед Господом, не залишають нас навіть у годину смерті, а опісля знаходять серед земних людей тих, котрі помоляться за нашу грішну душу… Архистратиг Михайло і був вождем добрих ангелів, які перемогли ангелів злих. Ці добрі ангели кличуть нас і до храму, і якби люди були чисті душами, як діти, то бачили б, скільки ангелів знаходиться посеред них на Богослужінні. Владика пригадав події десь десятирічної давності, які трапилися після Вечірнього бдіння на свято Собору Архістратига Михайла та всіх небесних безтілесних сил. І братія, і паломники побачили над місцем, де вже споруджено Преображенський храм, червоне, навіть багряне сяйво. Видавалося, що за спорудою братського корпусу щось наче горить, бо відблиски стояли аж до неба і рухалися до Троїцького храму. Також над головами братії і паломників, які зібралися на подвір’ї і зачудовано спостерігали незвичайне явище, з’явилася у небі і хмарка наче з дрібних сніжинок, вона то зникала, то знову з’являлася. І так тривало до півгодини. Один з почаївських духівників так пояснив подію: люди нині живуть у великій скорботі, але вимолюють ласки у Бога, а Небесні Сили це бачать і чують, і дали про це знак. Небесні Сили допомагають усім, хто до них звертається, говорив єпископ Нафанаїл, хто щиро молиться, кається, причащається. Але знаємо й інше: якщо людина відходить від Бога, то Небесні Сили вразумляють. Владика побажав, аби православна громада Рожищенського благочиння жила з Господом, жила за Його заповідями. Після хресного ходу було відслужено подячний молебень, владика Нафанаїл окропив святою водою всіх присутніх на Богослужінні. З празником парафіян привітали представники влади. Звертаючись з подячним словом до правлячого архієрея настоятель Свято-Михайлівського храму протоієрей Петро Іваничко від імені парафіян привітав владику з призначенням на древню Волинську кафедру, побажав, аби Господь дав йому сил, смирення і мудрості багато років вести волинську паству за собою по дорозі до Господа. Вже всі привітали, все сказали, всі молитви пролунали, а люди не хотіли розходитися, бо не так часто бувають спільні Богослужіння з правлячим архієреєм, а слово його хочуть і хочуть слухати.
Наталія МАЛІМОН
